Трагедія посмішки
#Персона_дня Остап Вишня, інший псевдонім Павло Грунський — один із найкращих українських письменників, гуморист і сатирик. Павло Михайлович Губенко — його справжнє ім’я — народився 13 листопада 1889 р. на хуторі Чечва біля села Грунь Зіньківського повіту на Полтавщині. Нині Охтирський район на Сумщині. Багатодітна селянська родина виховувала сімнадцять дітей. Павликове дитинство пройшло серед місцевого населення. Він добре знав життя селян, що згодом стало важливим в його творчості. Навчався в початковій школі, у 1903 році закінчив Зіньківську двокласну школу, отримав свідоцтво поштово-телеграфного чиновника.
З 1907 року навчався у військово-фельдшерській школі в Києві та працював фельдшером у армії, а пізніше — в хірургічному відділі лікарні Південно-Західних залізниць. Гімназію закінчив склавши екстерном екзамени, у 1917 році вступив на історико-філологічний факультет Київського університету, та залишив навчання й зайнявся журналістською та літературною діяльністю.
Остап Вишня був серед ентузіастів відродження національної культури.
У 1919 році перебуваючи у Кам'янці-Подільському написав перший твір — фейлетон «Демократичні реформи Денікіна (Фейлетон. Матеріалом для конституції бути не може)», який за підписом «П. Грунський» був надрукований у кам’янець-подільській газеті «Народна воля». Павло Михайлович повернувся до Києва у 1920 році та був заарештований за контрреволюційну діяльність. Та не виявивши «компромату» в його діях, у 1921 році після перевірки випустили із в'язниці. У квітні цього ж року Павло Губенко став працівником республіканської газети «Вісті ВУЦВК», а пізніше — відповідальним секретарем «Селянської правди», на сторінках якої 22 липня 1921 року під фейлетоном «Чудака, їй-богу!» вперше з'явився підпис Остап Вишня. Творчість Остапа Вишні ставала все популярнішою з виходом кожної нової збірки. Влітку 1925 року Остап Вишня приїжджав на Шар-гору, що нині у Кременчуцькому районі на Говтвянський ярмарок, який надихнув письменника створити оповідання «Ярмарок».
26 грудня 1933 року Остап Вишня був заарештований за безпідставним звинуваченням у спробі вбивства секретаря ЦК КПУ Постишева. Зазнавши численних тортур і допитів, зізнався в усьому, чого домагалися від нього слідчі. 23 лютого 1934 року було визначено міру покарання — розстріл, а з березня рішенням колегії ОДПУ його замінили десятирічним ув’язненням. Павло Михайлович відбував термін в Ухті, Комі АРСР, на руднику Еджит-Кирта. Там довелось працювати фельдшером, плановиком у таборі, у редакції багатотиражки Ухтпечтабору «Северный горняк», де написав 22 нариси про життя і працю людей у північному краї.
У 1943 році Остап Вишня вийшов на волю, пізніше повернувся до літературної діяльності. 26 лютого в газеті «Радянська Україна» було надруковано усмішку «Зенітка», яка користувалась популярністю серед бійців на фронті так і серед мирних жителів. Далі він успішно працював над різноманітними жанрами малої прози — фейлетонами та памфлетами, усмішками, гуморесками, автобіографічними оповіданнями, перекладав твори світових класиків. У сорокових роках Остап Вишня був у Полтаві на вшануванні пам'яті І. П. Котляревського. Також митець брав активну участь у здійсненні задуму створення літературно-меморіального музею І. П. Котляревського. Саме він запропонував митцям звернутися до влади з ідеєю створення музею, присвяченого Котляревському. Хоч місто було сильно зруйноване після війни та все ж після нелегких пошуків було знайдено приміщення — маєток початку XIX століття, який дивом залишився неушкодженим під час нищівних обстрілів. За переказами будинок належав Василю Капністу, відомому поету та громадському діячеві.
