news

До Дня української писемності та мови

Published: 27.10.2026
Святковий колаж до Дня української писемності та мови із вітальним написом «З Днем української писемності та мови!» та елементами національного орнаменту

27 жовтня Україна відзначає одне з найважливіших національних свят – День української писемності та мови. Ця дата, приурочена до дня пам’яті преподобного Нестора Літописця – послідовника творців слов’янської азбуки Кирила і Мефодія, зафіксована у нашому календарі за новоюліанським стилем з 2023 року. В умовах воєнного лихоліття мова перетворилася на наріжний камінь національної самобутності та потужний чинник духовного опору українського народу.

Історія нашої писемності починається з сивої давнини. Ще задовго до появи сучасного алфавіту наші предки використовували особливі знаки — «черти та різи», про які писав чернець Чорноризець Храбр у трактаті «Про письмена». Вони наносили їх на речі повсякденного вжитку та ритуальні предмети у вигляді зарубок, насічок, міток, ліній та простих геометричних фігур.

Справжнім проривом стало створення Кирилом та Мефодієм у ІХ столітті слов’янської абетки, на основі якої згодом виникла кирилиця. Коли у 988 році князь Володимир Великий хрестив Русь, вона стала офіційною для держави та церкви.

Книги на Русі були величезною цінністю, їх писали вручну на спеціально обробленій шкірі тварин – пергаменті. Ченці-каліграфи у монастирських майстернях (скрипторіях) використовували найдавніший тип письма – устав. Літери в ньому писали надзвичайно акуратно, окремо одна від одної, без нахилу, і нагадували друковані, а сам текст не ділився на окремі слова. Писали гусячим пір’ям та особливим чорнилом, що не вицвітало століттями. Завдяки цій копіткій праці були написані шедеври писемності Київської Русі - Остромирове Євангеліє, Реймське Євангеліє та «Повість временних літ» Нестора Літописця.

Письмо на Русі не було привілеєм лише князів чи духовенства, прості люди теж навчалися грамоти. Найкращий доказ цього – написи та малюнки, які звичайні кияни видряпували на стінах храмів, зокрема, Софії Київської. Це були прохання про допомогу, скарги або побутові записки. Також для щоденних записів, навчання грамоти використовували бересту, на якій витискали літери гострими металевими чи кістяними паличками – писалами.

Наприкінці XIV століття виник новий тип письма – скоропис. Свого найвищого розквіту цей рукописний стиль досяг за козацької доби, коли кожний документ перетворювався на унікальний витвір каліграфії. Ним писали гетьманські універсали та літописи.

Новий етап для українського слова відкрив Іван Котляревський. Його вважають зачинателем нової української літератури та мови. У 1798 році він видав поему «Енеїда» - першу книгу, написану живою розмовною мовою нашого народу. Проте він писав здебільшого на полтавській говірці та використовував мову для гумору й жартів.

Тарас Шевченко поєднав у своїх віршах слова з різних куточків України, створивши єдину мову, яку ми розуміємо й сьогодні. Він підняв її на вищий рівень, розширив лексику, стилістику та закріпив народну розмовну мову як основу літературної мови.

Українському слову довелося витримати жорстокі удари – Валуєвський циркуляр (1863 р.) та Емський указ (1876 р.), якими імперія намагалася його заборонити. Попри все, українська мова вистояла!

Сьогодні українська мова є єдиною державною мовою в Україні. Цей статус закріплений у 10-й статті Конституції України. Українське слово звучить не лише вдома. Так, у далекій Бразилії, в штаті Парана, є муніципалітет Прудентополіс, де українська мова отримала статус офіційної на місцевому рівні. Там проживає величезна громада українських переселенців, близько 75% місцевих жителів є етнічними українцями. Вони бережуть мову своїх предків, ведуть нею радіопрограми та церковні служби.

Мова єднає всіх громадян, незалежно від походження, та є фундаментом української державності. Наша мова – це не просто слова, це наша свобода, характер, сила. Поки живе мова – доти живе, бореться і перемагає Україна! З Днем української писемності та мови!