Серед них — колекції полтавської народної вишивки, ткацтва, килимарства, дерево-різьби, церковних речей... А ще археологічні, нумізматичні, природничі.

Будинок музею — шедевр архітектури в стилі українського модерну, зведений у 1903-1908 роках за проектом художника-архітектора В. Г. Кричевського. Це самобутня квітка в камені, де органічно сплелися традиції народного будівництва, старовинні українські орнаменти, конструкторські форми. Таке рідкісне поєднання вдихнуло в будівлю силу й гармонію, велич і неповторність. Витвір В. Г. Кричевського, увібравши в себе все найкраще, що було в українській народній архітектурі, став програмним в утвердженні нового стилю — українського модерну. Адже саме тут були використані риси українського церковного будівництва — шатрове покриття, виті колони, двоповерхові покрівлі, різьблення на дереві, кераміка і майоліка, народний декоративний розпис.

Відомий український художник Микола Самокиш виконав декоративний розпис, а Сергій Васильківський створив три величезні полотна в залі засідань земства: «Козак Голота і татарин», «Чумацький Ромоданівський шлях» та «Вибори полковника М. Пушкаря».

...Історія цієї будівлі, як і музею, тісно пов’язана з Полтавським губернським земством.

У 1891 році за його рішенням музей розпочав свою роботу в трьох маленьких кімнатах флігеля, що стояв на подвір’ї земства. Згодом було розпочато спорудження нового приміщення для губернського земства, яке в 1920 році було повністю передане під музей.

... До 1941 року музей мав багату експозицію: його фонди нараховували 117900 експонатів. Фашистські окупанти розграбували колекцію, підпалили будинок, який зазнав значних руйнувань. Фактично від чудової будівлі залишилися лише голі, обгорілі стіни. З-під попелу та руїн вдалося врятувати близько 20 тисяч експонатів.

Після війни експозиція була відновлена. Довгий час вона розміщувалася в малопристосованому приміщенні. І тільки в 1964 році було врочисто відкрито реконструйовану будівлю музею. На жаль, повної ідентичності колишньому будинку Полтавського губернського земства досягнути не вдалося. Нинішня реконструкція, що проводиться в кілька етапів, оновила, вдихнула друге життя в цей неперевершений витвір архітектури. Зовсім іншою стала й експозиція музею. Повністю перебудовано 24 експозиційних зали.

У перспективі — створення етнографічно-археологічного ландшафтного парку навкруги будинку музею, розширення експозиції з історії ХХ — ХХІ ст. З історією музею пов’язано багато відомих імен. У різні роки тут працювали: перший директор музею М. О. Олеховський (1855-1909), етнограф і археолог І. А. Зарецький (1899-1973), орнітолог М. І. Гавриленко (1889-1971), археолог і мистецтвознавець В. М. Щербаківський (1876-1957), етнограф і мистецтвознавець Н. Х. Онацький (1875-1940), поет М. Г. Філянський (1873-1938), Михайло Рудинський, Олександр Тахтай. З музеєм тісно співпрацював великий вчений — природознавець, перший президент Української академії наук В. І. Вернадський.

Музей — учасник багатьох міжнародних виставок. Німеччина, Італія, Болгарія, Росія, Індія, Австрія, Польща — всіх країн і не перелічити! Заклад — лауреат Всеукраїнських музейних фестивалів «Музей ІІІ тисячоліття» (м. Дніпропетровськ, 2005 р., 2008 р.), лауреат Республіканської премії ім. Д. Яворницького — за кращу наукову, видавничу діяльність.

Крім багатої, різнопланової експозиції у музеї завжди діють цікаві виставки, гуртки, клуби, любительські об’єднання. Це, зокрема, салон «Музична вітальня», клуб «Полтава і полтавці», «Літературний калейдоскоп», «Природа — наш храм».

Як науковий заклад музей працює в галузі природничих та історичних досліджень. Видається щорічник «Полтавський краєзнавчий музей: збірник наукових статей. Маловідомі сторінки історії, музеєзнавство, охорона пам’яток», а також інші наукові серії. Серед них: «З наукової спадщини», «Пам’ять поколінь», «Славетні мої земляки» та ін. І все це — нові й нові сторінки історії, написані науковцями музею, адже тут працює потужний колектив дослідників.

В стінах цього чудового палацу — не швидкоплинність і минущість. Тут, в національному шедеврі архітектури, — Вічність, втілена в діалозі минулого з сучасним.

А ви прийдіть сюди, вслухайтеся в цю розмову, зачерпніть любові до всього сущого з криниці людської пам’яті — і зігріється серце особливим теплом.

Музей завжди чекає на вас.

«Природа рідного краю». (Рельєф, клімат, грунти та водні ресурси, рослинний і тваринний світ – зали №1–5)	«Скарби світової історії». (Мистецтво Стародавнього Єгипту, колекції античної кераміки, зброї, медальєрного та сакрального мистецтв – зал №24)
«Історія Полтавщини XX ст.» (Полтавщина в роки Великої Вітчизняної війни (1941–1945 рр.), молодіжне підпілля м. Полтава (1941–1943 рр.), національні державотворчі процеси на Полтавщині – зали № 15-21, 22а)	«Історичне минуле краю». (Давня історія Полтавщини: від кам’яного віку до часів Київської Русі, козацтво на Полтавщині, Полтавська губернія в XIX – на поч. XX ст. – зали № 6–14)
«Народний побут. Народне мистецтво. XVIII-XXI ст.». (мансардний поверх зали № 1–11)